Три Голодомори, що їх зазнала Україна під час панування комуністичного режиму, — це найжорстокіші заплановані злочини в історії людства. Ніякі війни та нищення народів не зрівняються з масштабністю виморювання українського населення, що жило в країні з найродючішими ґрунтами, на землі своїх предків, які одними з перших освоїли рільництво і зуміли завдяки праці на землі домогтися достатку. Таку страшну сторінку в нашій історії ми не маємо права забути. Сучасна молодь дуже приблизно розуміє, чим були Голодомори для українського народу. На жаль. На пряме питання говорять щось стандартно-абстрактне. Відійшли покоління які могли коротко і яскраво пояснити трагедію з емоціями очевидців. Є книги, фільми, статті. Але, живого спогаду вони ніколи не замінять.

Вже другий рік поспіль виконавчий комітет Дубровицької міської ради в рамках вшанування жертв голодоморів в Україні проводить серед міської учнівської молоді конкурс кращих робіт на дану тематику. Переможцями конкурсу в цьому році стали учні Дубровицької ЗОШ №1: Бензюк Олеся, Шишова Анастасія, Павловець Станіслав, керівник групи Лясковець Віталій Іванович.

Винагородою за перемогу стала поїздка-екскурсія до Національного музею «Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні» у м. Києві за сприянням міського голови Адама Кузьмича.

Керівник групи Лясковець Віталій: На загальношкільній лінійці учні 11 класу почули про даний конкурс і захотіли взяти в ньому участь, бо головний приз поїздка до Києва. Тому діти швидко зорієнтувалися: визначили умови участі, критерії по відбору робіт і розпочали роботу. Зі свого боку, я допомагав їм у підборі відеоматеріалу, тексту наукової роботи. Отже, робота була виконана і здана до виконавчого комітету Дубровицької міської ради. І ми всі, звісно, з нетерпінням стали чекати результатів конкурсу. На початку грудня до мене зайшла заступник з виховної роботи Вікторія Казимирівна й каже: «Віталію Івановичу,  ваші діти виграли конкурс, я вас вітаю!» То я спочатку навіть не повірив, думав, що це жарт, але коли вже я уточнив інформацію, то дуже зрадів, бо й справді хотілося до Києва, на Майдан, в Музей, на Софіївську площу й т.д. А найцікавіше – це була реакція 11-класників, коли вони почули цю новину. Радості не було меж. Ми одразу вирішили прийти на прийом до міського голови Адама Кузьмича, де в присутності секретаря ради Андрусенка Віталія узгодили план і графік подорожі, суму коштів на дорогу, тощо. Після цього, я домовився з Наталією Позняк – нашою землячкою, яка мешкає біля Києва, щоб нам посприяла в екскурсії по музею та інших історичних місцях Києва. І вона без вагань погодилася. Ми приїхали до Наталії додому, де нас радо зустріла вся їхня дружна родина: чоловік Олександр Хоменко, двійко веселих дівчаток – Яринка та Олеся. На нашу пропозицію бути гідом пристав пан Олександр і ось ми вже мчимося на шаленій швидкості у вагоні метро. Вийшовши на станції Арсенальній, ми попрямували в напрямку музею. Оскільки це була субота 20 грудня,то черг не було і ми приєдналися до групи школярів однієї з київських шкіл,попрямували в сам музей, де нам було проведено екскурсію і ми всі були вражені від побаченого. Треба сказати, що сам музей – це витвір мистецтва, бо вже при вході  тебе зустрічають два пам’ятники – це нахилені ангели, далі через 10 метрів вилита з бронзи худенька дівчинка, а біля неї 12 жорен, що є дуже символічно. Якщо придивитися до архітектури самого музею, то одразу помітно, що верх його має форму колоса, і це,напевно, головна ідея скульптора, що колосок – це хліб, це життя. Всередині  приміщення  все облаштовано для зручного перегляду відвідувачами фотографій. Коли при вході повернути ліворуч, то можна зайти в білий зал, де з численних фотографіях дивляться змарнілі та виснажені від голоду й холоду люди:діти і дорослі. І,дійсно, на душі стає дуже сумно і важко від побаченого. Окрім цього, на стінах залу закріплені монітори телевізорів, де можна одразу переглянути відеоматеріали, створені на основі зібраних архівних матеріалів. Але мене найбільше вразив комп’ютер з сенсорним екраном, де були вміщені всі  матеріали музею, відеофільми про Голодомор. І, як сказав нам екскурсовод, можна зайти в Інтернет і в режимі он-лайн подати нові матеріали про жертви лихоліття, оскільки є ще люди, які пам’ятають загиблих. Кожного року центральна база даних поповнюється новими іменами, прізвищами, з  яких потім формуються електронні каталоги, друкуються книжки про кожну область України з перерахуванням в алфавітному порядку прізвища, імена замордованих голодом чоловіків, жінок, дітей. Після залу, ми зайшли в головне приміщення меморіалу, де були розташовані стенди з величезними фотографіями на стінах, біля них кріпилися скляні, прозорі монітори і, як пояснила нам гід, на стелі з 6-ти боків закріплені 6 проекторів, які через комп’ютер подають зображення на ці скляні екрани для перегляду глядачами. Коли ми зайшли, то звернули увагу, що в центрі цього виставкового залу розміщена ніби міні-капличка, коли підійшли поближче, то побачили, що ця побудова дійсно має щось схоже. Зверху у центрі, висів величезний кований оберіг, який, за віруваннями українців, оберігав їх  від зла. У центрі з дерева вирізьблений хрест, на який ставлять лампадки, а довкола нього з чотирьох боків, виготовлені також із дерева підставки для свічок. Нам під час розповіді запропонували вшанувати загиблих, молитвою та свічкою. Біля підсвічників з мармуру витесані фігури автора Ігоря Гречаника, одна називається  «Молитва за Україну», друга – скульптура жінки з білого гіпсу - « З болем у серці», після цього екскурсовод детально розповіла про причини та наслідки Голодомору в Україні. Всі розповіді побудовані на спогадах очевидців, а також людей, що приймали голодуючих зі Східної України. Саме важче було дивитися на спотворені тіла чоловіків, жінок, дітей, які були змучені постійним пошуком шматка їжі, хліба. Біля стендів з зображеннями людей знаходяться автентичні речі: коромисла, кочерги, глечики, кошики, рушники, машинки для пряжі,одяг, вози, все чим користувалися люди у 1920-40-х роках. Ці речі збиралися по всій Україні і наразі зберігаються в музеї-меморіалі.

Бензюк Олеся: Напередодні дня Святого Миколая ми отримали неймовірний подарунок – зайнявши 1-ше місце у конкурсі, який проводила Дубровицька міська рада, нам випала чудова можливість відвідати столицю України, місто Київ.

Подорож до Києва була незабутньою. Ми отримали багато позитивних емоцій та незабутніх вражень. Загальна атмосфера та архітектура Києва вражають. Гуляючи вулицями цього казкового міста, неможливо не закохатися в нього.

Ми відвідали Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Україні», де мали змогу глибше осмислити пережиту українцями трагедію 1932-1933 рр.

 Я надзвичайно задоволена поїздкою, оскільки,вперше, побувала в омріяній столиці України та отримала змогу дізнатися набагато більше про історію нашої держави, по-друге, завдяки чудовому гіду – Олександру Хоменку, який провів нам цікаву екскурсію містом, ми за один день відвідали всі місця столиці, які дійсно варті уваги. Тож тепер я знаю напевне – якщо мріяти, то мрії справді здійснюються!

Шишова Анастасія: Я побачила жах, який сподіваюсь не побачити ніколи більше в своєму житті. Дізналася багато нової інформації  про людей, заморених сталінським режимом. Від тих жахіть голоду при одній лише згадці досі йдуть мурашки по тілу. Я вважаю, що нам нащадкам потрібно ніколи не забувати нашу історію.

Підготували учні ЗОШ №1